Всі ми любимо ходити до храму і кожен християнин особливо любить свій храм: той, у якому його чи його родичів хрестили, той, у якому прийняли Таїнство вінчання, той, у якому можна почути Слово Боже і вознести до Господа молитви. Кожен по-особливому любить той храм, до розбудови чи прикрашання якого він особисто спричинився, брав участь, жертвуючи своїм часом, своїми талантами чи своїми грошима. А брати участь у такій справі, як побудова чи старання про красу храму – це особлива нагода, яку ніколи не можна опустити, бо Господь її дає не всім і не у всі часи. Але все ж-таки, сьогодні я хочу роздумати про «красу храму».
Ми всі любимо молитися у красивих храмах і дуже часто можна почути такий вислів: «Який гарний храм!». В чому ж полягає краса храму? Хто може зробити храм красивим і який саме храм дійсно можна назвати красивим? Красою називаємо характеристику особи, місця чи якогось об’єкту, що приносить людині відчуття приємності, задоволення. Мистецтво має навіть таку ціль – творити красиві речі, які би людям приносили приємність та насолоду. Кожен храм повинен приносити людині радість і задоволення від того, яким він є і що в ньому є. Звичайно, головне у храмі – це молитва, зокрема Свята Літургія, але зараз ми роздумуємо про інший аспект храму – його красу.
На завершення Святої Літургії є так звана «заамвонна молитва», яку священик співає перед іконостасом, а люди, інколи, готуючись вже йти додому, не звертають уваги на прекрасні слова: «Освяти тих, що люблять красу дому твого. Ти їх прослав божественною силою Твоєю…». Я хочу сьогодні поділитися думками про те, що саме я відчуваю, коли співаю цю молитву і, на прикладі нашого храму Святих Кирила і Методія у Крихівцях, розказати, як важливо заохочувати, щоб всі брали участь у побудові та прикрашанні своїх храмів по своїх селах і містах і не шукали за це людської похвали, а лише Божого благословення для своїх родин.
Коли я читаю слова молитви, стоячи перед намісними іконами, думками я поручаю Богові всіх тих людей, які допомагають мені підтримувати красу нашого храму. Я в думках поручаю Богові тих людей, які від початку задуму зведення нашого храму були якось до цього причетні. Я згадую тих людей, які допомагали мені різними способами – від проекту, всіх дозвільних документів і до котловану, від зведення стін і до перекриття, від прикрашання храму вітражами, мозаїками, мармуром і аж до благоустрою навколо храму, від задуму будівництва парафіяльно-монастирського центру і до його освячення… Я поручаю Богові тих людей, які підтримали ідею будівництва дитячого садочку. Я поручаю Богові тих людей, які просто приїжджали і телефонували, пропонуючи допомогу: хтось – будівельні матеріали, хтось – літургійні речі, хтось – гроші. Це все ті люди, імена яких відомі Господу Богу і мені, звичайно. Це ті люди, «ЩО ЛЮБИЛИ, ЛЮБЛЯТЬ І БУДУТЬ ЛЮБИТИ» красу Господнього дому. Ми в нашому храмі за тих людей завжди молилися, але ніколи про них привселюдно не говорили і не величали, бо протягом всього періоду зведення нашого храму я дотримувався євангельського правила: «Нехай твоя ліва рука не знає, що робить твоя права: щоб твоя милостиня була таємна, і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі» (Мт. 6, 3-4).
Інколи можна почути таку думку, мовляв, не варто витрачати великі гроші на храм і на красу, можна все скромніше і простіше зробити. Насправді, навіть саме слово «храм» походить від слова «хороми», що вказує на велич і красу «дому Божого». Читаємо в Катехизмі УГКЦ (№583): «Християнський храм називаємо також «церквою», від грецького киріаке, що означає «Господня», присвячена Богові будівля. Назва храму «собор» вказує на зібрання церковної спільноти на чолі з єпископом».
І коли ми глянемо на будь-який храм, то внутрішня цікавість не дасть спокою: «Скільки ж то коштує? Звідки такі гроші?». Спочатку я дуже переймався тим запитанням: бо, з одного боку, я прагнув створити у храмі гарні і привабливі мистецькі речі, а це, звичайно, коштує, і то не мало; з іншого – боявся людського осуду. Хоча з часом зрозумів, що осуджувати і критикувати беруться саме ті люди, які рідко коли або дуже мало допомагають, а ті, які дійсно і щиро хочуть спричинитися до тієї чи іншої справи, вони бажають залишитися невідомими, чи просто бажають у Господа випросити якусь благодать або чинять це з метою подяки за отримані ласки.
Хто не довіряє Божому Провидінню, ніколи не зрозуміє, як можна будувати і створювати гарні й коштовні речі, не маючи фінансової впевненості чи стабільності. Наш храм є ще одним пам’ятником Божому Провидінню і доказом того, як Господь провадить, коли ми стараємося бути вірними, не «крутити» й не «хімічити» з грошима, тобто бути чесними з кожною копійкою, яку люди жертвують на храм.
Краса храму – це обов’язок всіх вірних, але, звичайно, що головним відповідальним за цю красу є священик – духовний пастир, а одночасно і адміністратор святині та церковної господарки. Кожен храм – це плід праці наших вірних, батьків і матерів, дідусів і бабусь, які щедро жертвували своїм часом, силами і грошима. За добрим станом і красою храму треба постійно слідкувати і цей стан підтримувати.
Хотілося б підсумувати написане 10-ма маленькими правилами, як конкретно можна любити свій храм і дбати про його красу:
- Нагода будувати храм чи підтримувати його красу дається не всім і не у всі часи, тому не опускайте її ніколи.
- За архітектурну частину, стан будівництва, прикрашання храму відкрито радьтеся зі своїми душпастирями – головними відповідальними. При потребі, особливо перед тим, як розпочинати будівництво, порадьтеся також і зі своїм єпископом, отримавши для цього його благословення, для того, щоби наші доми молитви були гідними і достойними «Божого дому».
- Подбайте про безпеку вашого храму – про стан електрики, гідроізоляції, вологи, перекриття та інших зовнішніх впливів, які можуть пошкодити вашій святині чи можуть спричинити клопіт вашим нащадкам через декілька десятків років.
- Надмірна присутність різних новорічних гірлянд (інколи навіть протягом цілого року) дуже часто не прикрашає, а, навпаки, приховує красу іконостасів ваших храмів, а тим самим зростає небезпека виникнення пожежі.
- Очистіть ваші храми від пластмасових квітів, різних фігурок та образків, які дуже часто закривають правдиву красу храмового розпису та чудових іконостасів ваших святинь. На заклик Церкви численні парафії вже очистили наші цвинтарі від пластмаси. А наші храми часто переповнені пластмасовими квітами.
- Якщо хтось має бажання щось пожертвувати для храму, порадьтеся перед тим зі священиком, не купуйте церковних і літургійних речей просто «на свій смак», не зобов’язуйте ніколи, щоб речі, придбані вами, були у тому чи іншому місці святині.
- Вишивки (рушники, скатертини, серветки) у храмі повинні бути прикрасою, але ніколи не закривати ікон, облич Ісуса Христа, Богородиці і Святих.
- Подбайте, щоб священичі ризи, хоругви та літургійна білизна (скатертини, елітончики, рушнички) зберігалися в ідеальній чистоті.
- Піклуватися про чистоту святині та зручність молитви у ній повинні всі вірні спільно зі своїм священиком.
- Фінансово підтримувати красу храму та парафіяльну господарку є святим обов’язком всіх, хто з храму в той чи інший період свого життя користає, бо ж є така шоста церковна заповідь: «Відповідно до своїх можливостей, допомагати Церкві в її матеріальних потребах», тому кожна пожертва на храм є дуже цінна.
Дорогі наші вірні! Ми живемо, ми будуємо, ми розвиваємося, але є щось, що не можна занедбати – це краса дому Господнього. За красу храму ми всі відповідальні, бо це є місце перебування Христа Євхаристійного, це місце зібрання спільноти на молитву, на читання і слухання Слова Божого, це місце зустрічі наших вірних для святкування «Дня Господнього». Це місце повинне бути найкращим. Воно повинне бути кращим від наших приватних осель, бо це – оселя Божа.
Господи, освяти тих, що люблять красу дому Твого! Амінь.
о. Йосафат Бойко, ВС
Джерело: КАТОЛИЦЬКИЙ ОГЛЯДАЧ