Великоднє послання
духовенству, монашеству та вірним
Стрийської єпархії УГКЦ
«Віруємо в того, хто воскресив із мертвих Ісуса,
Господа нашого, що був виданий за гріхи наші
і воскрес для нашого оправдання». Рим. 4, 24-25
Христос Воскрес!
Вже минає п’ятий рік відколи зовнішні та внутрішні недруги намагаються винести вирок «пилатового суду» над свободою нашої Батьківщини. Саме в такі драматичні сутінки нашого сьогодення вривається вічно молоде, життєдайне світло Христового Воскресіння.
Сьогодні воскреслий із мертвих Христос провіщає нам усім: «Мир вам» (Ів. 20, 19). Радіймо, бо Предвічний Отець, (Мт. 22, 32) через хрест та воскресіння свого Сина Ісуса Христа примирив зі собою світ (пор. 2Кор. 5, 18-19). Він скасував ворожнечу породжену гріхом і запевнив нам безсмертя. Воскреслий Господь відкриває нам вхід до вічності, щоб ми стали сопричасниками Божественної природи. (пор. 2Пт. 1, 4). Тим-то радісна звістка Великодня несе в собі таємницю та виклик: вона одночасно полонить і бентежить нас п’янким запрошенням вдихнути неймовірну свіжість повноти нового життя.
Природа історичної події воскресіння є настільки далеко за горизонтом нашого пізнання і досвіду, що мимоволі виникає запитання: а що ж означає «воскреснути з мертвих»? Зрештою, якщо б одна людина і воскресла, то це, по суті, мало б мати для нас якесь значення?
Христове воскресіння однак є подією, радикально відмінною від будь-яких інших подій усієї історії людства. Воно привносить у наше життя цілком нову якість, бо є вічним Божим «сьогодні», котре стоїть над реаліями світу. Воскресінням Христа Бог промовляє останнє животворне слово до світу гніву та гріха, і ніхто та ніщо не може його заперечити. Саме тому є необхідність істотнішого розуміння суті цього великоднього таїнства, щоб не проживати його лише на рівні наших почуттів або обмежити банальним частуванням. По-справжньому пізнати і прийняти його новизну ми можемо лише вірою. Її спасительна сила та динамізм родяться та кріпнуть передовсім у зустрічі з воскреслим Спасителем. Лише він є джерелом нового життя та посідає повноту істини, пізнаючи яку, ми об’являємо сутність нашого покликання та послання.
Святкуючи нині священний світанок нової історії людства, ми занурюємося у таємницю ночі, коли Світло Господнє прийшло в світ і «прийшло до своїх, та свої його не прийняли», (Ів. 1, 11) але згасили у Велику п’ятницю. Христовим воскресінням це Світло Бог знову засвітив, заполонивши пітьму світу сходом «Сонця правди» (Воскресний канон 4 пісня). Воскресивши з мертвих Богочоловіка Христа, Господь остаточно і невідклично уділився своєму створінню та прийняв його до есхатологічної повноти. Воскресіння є Божою печаттю на ділі відкуплення світу, тому все, що відбудеться, є лише продовженням та об’явленням того, що було звершено великоднього ранку.
Новозавітна пасхальна програма спасіння є проголошена словами Христа: «Я прийшов, щоб мали життя і мали його в достатку» (Ів. 10, 10). Досвід цього життя передає ісповідь ап. Павла: «Для мене бо життя – Христос», тому «Живу вже не я, а живе в мені Христос» (Гал. 1,21; 2,20). Ця ісповідь є формулою воскресіння в часі, формулою християнської свободи. Вона є формулою життя, здатного протистояти усім ідеологіям насильства, маніпуляції людиною, корупції, жадобі до панування і споживацтва. Якщо ми приймаємо її за свій життєвий принцип, то напевно будемо здатні перетворювати світ.
Започаткований Христовим воскресінням процес обновлення створіння має вже 2000-літню історію, яка часто видається нам прикрою. Саме тому ми нераз поводимося як апостоли між Страсною п’ятницею та Пасхою. Повторюємо: «…але ми сподівалися…», і тим свідчимо, що не живемо з влитої до наших сердець благодатної сили Воскреслого; що це не він, але ми самі стаємо собі далекими. Ми обурюємося, коли Божа рука провадить нас до світла і батьківського дому тернистими дорогами та через вузенькі брами. Ми ремствуємо, і це нарікання оскаржує нас, що довіряємо похмурим сутінкам цього світу більше, ніж світлу Воскреслого.
Однак, віра у воскресіння не припускає жодних сумнівів та легкодухості. Ставкою є наша вічність. Якщо віра у воскресіння згасає, то знецінюється буття всього суспільства, а його життя стає справжнім пеклом. Пеклом у сім’ї, пеклом у державі, пеклом між могутніми і пеклом серед маленьких.
Та над усіма цими «гробами» особистих і суспільних драм вже майорить переможний великодній світанок. Він є знаменням того, що Владика вічного життя хоче силою свого воскресіння встати з мертвих у обличчях тих, котрі поховали надію та свою гідність.
Тому воскреслий Спаситель не зважає на наш убогий скептицизм. Він перебуває в човні часу і одночасно стоїть на березі вічності. Шторм, який загрожує поглинути човен, є лише ознакою того, що Господь хоче підвестися – «і наступить тиша» – або буря ніжно підштовхне човен часу до берега вічності.
Христос вступає у тужливі очікування наших сердець, щоб їх наповнити пасхальною вірою та звільнити від судомного відчаю та страху за себе і майбутнє. Це його благодать оживляє в глибинах нашої свідомості віру, що життя кожного з нас містить в собі зародок воскресіння та пропозицію вічності, яка очікує пробудження. І навіть наша смерть виглядає у світлі Христового воскресіння так, мов би Бог перекладає нас з однієї своєї руки до іншої, нічого більше.
Зрештою, колись таки настане мить і ми раптом об’явимо що він, Воскреслий, живе в нас, і що життям кожного з нас він проходить своє повернення до Отця. Господня Пасха триватиме, допоки Христос не переведе з долини сліз до небесної батьківщини увесь свій люд, об’єднаний Духом Святим у його містичне Тіло – Церкву. Вона зродилася з його смерті і воскресіння та стала «брамою до вічності» для всього людства.
В цьому об’явленні міститься джерело нашого оптимізму. Християнський оптимізм – це великодній оптимізм, який пройшов через бурі і катастрофи та пережив смерть. Він не сподівається наївно, що «все якось буде добре», але непохитний у вірі в те, що Боже втручання навіть негативний результат та несправедливий вирок може перетворити для нас у благо. Це оптимізм, який сягає за межі ночі та імли, за межі зла і смерті та навіть долає границі часу. Оптимізм, який утверджує нашу свободу у Христі, бо своєю суттю є «вірою у воскресіння».
Тому, у цей радісний празник Христового Воскресіння, бажаємо усім Вам, улюблені у Христі браття та сестри, тієї великодньої радості, якою звістка про воскресіння наповнила Непорочне Материнське серце Пресвятої Богородиці. Бажаємо повноти великодньої віри та великоднього оптимізму.
Христос Воскрес! Воістину Воскрес!
З Архиєрейським благословенням,
вл. Тарас Сеньків, О.М.
Єпарх Стрийський
вл. Богдан Манишин
Єпископ-помічник
Дано в місті Стрию
при катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці
у Лазареву суботу,
20 квітня 2019 року Божого