Всесвітлішим та всечеснішим отцям, преподобним ченцям і черницям,
улюбленим братам і сестрам Стрийської єпархіальної спільноти
Христос Рождається! Славіте Його!
Улюблені в Христі браття і сестри!
Церковний передзвін та коляда звіщають нам Різдво Христа. Та як не просто цьогоріч знову нам його святкувати… Різдво на фронтах кривавої війни, Різдво під бомбами та обстрілами, Різдво під виття сирен… Четвертий рік повномасштабного вторгнення московських загарбників на нашу землю вносить свої корективи у радість святкування Різдвяних свят.
Різдво вкотре може стати моментом ревізії змісту нашої віри або навіть і її відродження… Імовірно, що багатьох, різним способом, воно заведе до вифлеємських ясел, де народилося нове життя, крихітне та беззахисне. Це життя є схоже на кожне інше людське життя, та потребує поваги, свободи та безпеки. І ми боляче усвідомлюємо що такі «привілеї» для нас усіх сьогодні здобуваються кров’ю та жертвою життя наших захисників та захисниць.
З досвіду війни, страждань та жертв, пошуку опори, запиту на справедливість, надії на перемогу та мир, народжується одне суттєве питання: Хто є той новонароджений Ісус? Ким для мене є те Вифлеємське Дитя, яке від свого народження потрясає світову історію? А також може виникнути й інше: А ким для Нього є я?
Щоб відповісти на ці питання, потрібно вступити до таємниці Христового Різдва з простотою серця та об’явити для себе його духовний вимір і суть. Дозвольмо, отже, огорнути себе обіймами Господньої любові, бо Він, від миті приходу, хоче виповнити нею життя кожної людини, народженої на цій землі.
Бог став людиною, Невидимий став зримим, Вічний став смертним щоб бути Еммануїлом, Богом з нами і для нас. Тоді коли потреба Римської імперії збирати податки дала поштовх до перепису населення, усі поспішали до міст свого походження. Але все це стало лише фоном для набагато більшої історії, розпочатої однієї ночі у Вифлеємі, де на світ прийшло ще одне людське дитя, покладене в убогі ясла. Для тамтешніх пастухів і селян в цьому не було нічого особливого. Однак оця, всеосяжна та незбагненна для всього створіння подія, стала історичним та цивілізаційним рубежем у здійснені Божого плану відкуплення та спасіння людства.
Пастухам, стривоженим знаками на небі, ангели звістили, що на землі настала дійсність, яка була перед віками ухвалена в незбагненних глибинах Божої любові. Віковічне творче Слово Бога, Єдинородний Син, роджений в серці Отця, діянням Святого Духа в таїнстві Воплочення поєднав у своїй Особі повноту божественної і людської природи та як дитя Ісус народилося у Вифлеємі від Непорочної Діви. Зі слави небес Він, згідно волі Отця, зійшов на грішну землю, щоб з прокляттям гріха зраненою природою людської істоти смиренно взяти на себе усі її злочини і трагедії.
Боговтілення остаточно об’являє таїнство Триєдиного Бога, і велич людини та мету її життя в Божих очах. Людина є вінцем Божого творіння, однак її гідність є «не в схожості до створіння, але щоб бути на образ єства Творця». (Григорій Ніський, Про устрій людини, 16). Творець покликав людину до буття на Свій образ і Свою подобу, та вдихнув у неї Своє дихання, давши їй Духа Свого життя за божественне і безсмертне начало. Як образ Творця, вона посідає свобідну волю, щоб смиренно вибравши Його як найвище добро, перебувати з Ним у взаємності любові. Любов становить сутність існування людини, як відбиток у ній Таїнства взаємодарування себе Особами Пресвятої Тройці.
Гріх перших людей зруйнував Бого-людську взаємоподібність, і наслідки цієї трагедії позначилися на людській природі, яку успадкував увесь людський рід. Та Бог не перестав любити людей, але змістом Його стосунку до них стало милосердя: любов, яка прагне прощати. Тому, навіть після гріхопадіння, людина не була відсуджена до небуття, хоч стан її існування «без Бога», власне є об’єктивною суттю смерті.
З Вифлеємської яскині починає завершуватися Божий план відкуплення людства. Христос «є досконалим образом невидимого Бога» (Кол. 1, 15), «другим Адамом» і початком нового людства, народженого на хресті Його кровавою жертвою. Він, «подобою явившися як людина, понизив себе, ставши слухняним аж до смерті, смерті ж хресної» (Флп. 2, 7-8), щоб безмір Отчої милосердної любові вилити зі свого серця на людський рід «в жертві примирення у його крові». (Рм. 3, 25) «Бо сподобалося Богові через Нього примирити з собою все, встановивши мир кров’ю його хреста». (Кол. 1, 20).
Отець послав людству свого Сина як Відкупителя, і «всім, хто прийняв Його, дав право стати дітьми Божими» (Ів. 1, 12). Христос скасував провини всіх людей, і закликав їх до особистого примирення з Богом через зміну мислення: покаянням та наверненням. Людина покликана зростати від образу «першого Адама» до образу «другого Адама», щоб благодаттю досягти обожествлення та спасіння.
Богочоловік Христос пройшов через Пасхальне таїнство та возсів по правиці Отця як єдиний посередник між Богом і людьми. В Ньому Бог об’явив людям своє обличчя, і через Нього у вічному житті ми станемо учасниками Божої природи, пізнаючи в обіймах Божественної любові неймовірну велич Небесного Отця лицем до лиця.
Різдвяної ночі ангельські хори благовістили людству прихід Божого миру та об’явлення Божої слави. Ангел, який з’явився пастухам, відіслав їх до Вифлеєму, та не щоб знайти Спасителя, але щоб побачити знак. Тим знаком було «дитя, загорнуте в пелюшки, що лежатиме у яслах» (Лк. 2, 12).
Різдво Христове є триваючим знаком, а не лише якоюсь історичною подією, відлуння якої в сучасності є незначним. Воно є знаком сповнення нашої надії на остаточне визволення, котре довершиться лише в кінці віків, коли Спаситель прийде у славі Отця, тому оживляє в нас пам’ять про прихід Господній!
У вифлеємській яскині Спаситель прийшов у світ, переповнений гармидером народів, клекотом воєн і пороками самозакоханих царів, щоб подолати границі часу його влади своєю вічністю. Відтоді Господь гряде, продовжуючи творити історію спасіння всього світу. Гряде, як у темінь беззаконня, насильства та безпорадної самоти, так і в «кубла гріха», на які перетворили себе «цивілізовані» суспільства. Тишею вифлеємського таїнства Божа присутність озивається в усіх закутках сучасності людства як лагідний подих вічності. Напімненням про її невідворотне приближення Спаситель прагне розбудити в людському сумлінні тугу за правдою та справедливістю, за вічністю з Богом. Тому проголошуємо: Христос Рождається – Він не минуле, але вічність: Господь гряде!
Його прихід вже пізнали ті, хто боронячи нашу свободу від московських загарбників перемінили своє життя на акт геройської любові до свого народу, та всі, хто через вік, недугу чи інші причини, цьогоріч вже не засядуть з нами до різдвяного столу. Нехай спочивають у вічних обіймах Божої любові.
А усім, хто продовжує земну мандрівку нераз прикрими дорогами мінливого часу життя, нехай ніколи не забракне відваги заглянути до вертепу у глибинах свого серця. Там є місце, куди найрадісніше приходить Ісус. Його народження є вічним, тому Він завжди має час і може таїнство Вифлеєму зробити дійсністю життя кожної людини. Сьогодні Він з вдячністю нас очікує, щоб стати знаком сповнення кожної нашої надії, а передовсім надії, що з нами Господь, який обіймає нас своєю вічною любов’ю та приготував нам сопричастя на своїй незбагненній славі в Царстві Отця. Амінь.
Христос Рождається! Славімо Його!
З Архиєрейським благословенням,
вл. Тарас Сеньків, О.М.
Єпарх Стрийський
Дано в м. Стрию,
при Катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці,
в суботу перед Різдвом,
в день пам’яті святого священномученика Ігнатія Богоносця,
20 грудня 2025 року Божого