Папа Франциск
Його Високопреосвященство кардинал Хорхе Маріо Берґольйо SJ (Jorge Mario Bergoglio) народився в Буенос-Айресі, Аргентина.
Він прийшов на світ у в родині емігранта-італійця, залізничного працівника, 17 грудня 1936 року, як молодший із п’ятьох дітей. Отримав диплом техніка з хімії. Навчався у семінарії Вілья Девото в Буенос-Айресі. Вступив в орден єзуїтів 11 березня 1958 р. Новіціат відбув у Чилі, де вивчав гуманітарні науки, а потім продовжив своє навчання у коледжі святого Йосипа (Буенос-Айрес), де здобув ступінь ліценціата з філософії. Викладав літературу, філософію і теологію в трьох католицьких коледжах Буенос-Айреса. Вільно розмовляє італійською та німецькою мовами.
» Більше...
13 грудня 1969 р. брата Хорхе Берґольйо висвятив на священика Рамон Хосе Кастельяно, титулярний єпископ Джомніо. Отець Берґольйо дістав призначення на професора теологічного факультету в коледжі Сан-Мігель в аргентинській столиці. У 1970-ті роки обіймав різні посади в єзуїтській провінції в Аргентині. Вражені його навичками лідера, єзуїти-керівники отця Хорхе висунули його на вищі позиції у Товаристві Ісуса, так що у 1973-1979 рр. він був Провінціалом Аргентини. У 1980 р. дістав призначення на ректора своєї alma mater – семінарії св.Йосипа. Обіймав цю посаду до 1986 р. Потім у Німеччині доробляв свою докторську дисертацію і повернувся звідти на батьківщину як сповідник і духовний директор Кордовської архидієцезії.
Велика рідкість для єзуїта у немісійних країнах – стати єпископом. Берґольйо це вдалося. 20 травня 1992 р. його призначають єпископом-помічником Буенос-Айреса з титулом єпископа Аука. Його свячення відбулися 27 червня 1992 р. в кафедральному соборі Буенос-Айреса; головний святитель – архиєпископ Буенос-Айреса кардинал Антоніо Кваррачіно. Коли стало зрозуміло, що кардинал Кваррачіно незабаром завершить виконання своїх обов’язків, Берґольйо 3 липня 1997 р. призначають коад’ютором (єпископом із правом наслідування дієцезії) архиєпископа Буенос-Айреса.
Він напрочуд ефективно виконував обов’язки хворого кардинала Кваррачіно, і коли той помер 28 лютого 1998 р., Берґольйо перейняв його посаду як новий архиєпископ Буенос-Айреса. Він також був одночасно з цим призначений ординарієм католиків східного обряду в Аргентині, які не мали власного прелата. Папа Римський Йоан Павло ІІ підніс Хорхе Берґольйо до кардинальської гідності на консисторії від 21 лютого 2001 р. у Ватикані. Новий кардинал-священик отримав титул церкви св.Роберта Белларміно.
Як кардинал, Берґольйо був призначений одразу на кілька адміністративних посад у Римській курії. Він став членом Конгрегації у справах духовенства, Конгрегації Богослужіння й дисципліни Таїнств, Конгрегації Інститутів богопосвяченого життя і Товариств апостольського життя. Берґольйо також став членом Комісії для Латинської Америки та Папської ради у справах сім’ї.
Кардинал Берґольйо відомий своєю особистою скромністю, доктринальним консерватизмом і відданістю справі соціальної справедливості. Він провадить вельми простий спосіб життя, що робить цілком певний внесок у його репутацію. Жив у маленькій квартирі, яка мало нагадує палац архиєпископа, відмовився від персонального лімузина з шофером на користь громадського транспорту і з деяких міркувань сам собі готує їсти.
Берґольйо – досвідчений богослов, який дистанціювався від «теології визволення» ще на світанку своєї кар’єри. Припускається, що він близький до консервативного мирянського руху Comunione e Liberazione. Підтримує позицію Церкви щодо гомосексуалізму, хоча й констатує важливість того, що такі люди заслуговують на повагу як особистості. Його доктринальний консерватизм урівноважується співчутливістю: багато хто добре запам’ятав його відвідання госпісу 2001 року, коли він обмив та поцілував ноги дванадцятьом хворим на СНІД.
Хоча Берґольйо послідовно проповідує співчуття до бідних, дехто зі спостерігачів були розчаровані тим фактом, що він не приділяє особливої уваги проблемам соціальної справедливості. Замість того, щоби чітко сформулювати позицію з питань політичної економії, Берґольйо вважає за краще підкреслювати важливість духовності й святості, будучи певним, що це природнім чином провадитиме до більшого співчуття щодо страждань бідних. Тим не менше, він висловив підтримку соціальним програмам і публічно висловлював сумніви у справедливості вільної ринкової політики.
По смерті папи Йоана Павла ІІ Хорхе Берґольйо прибув до Ватикану для участі в конклаві 2005 р. як кардинал-виборець. Хоча його кандидатуру й розглядали як імовірного papabile, конклав обрав Йозефа Ратцінгера. Ще до конклаву кардинал Берґольйо брав участь у похороні Йоана Павла ІІ і діяв як регент разом із Колегією кардиналів, керуючи Папським престолом і Церквою в період Sede Vacante.
У час діяльності Синоду єпископів 2005 р. був обраний членом Посинодальної ради. 8 листопада 2005 р. очолив Конференцію єпископату Аргентини на трирічний термін. За нього проголосувала переважна більшість аргентинських єпископів, що тільки підтвердило його лідерство у країні та міжнародний престиж.
Обраний на Вікарія Христа, Єпископа Рима 13 березня 2013 року, прийняв ім’я Франциска І, за словами кардинала Тімоті Доллана на честь Франциска Ассізького.
Джерело: CREDO
« Згорнути
Блаженніший Патріарх Святослав (Шевчук)
Блаженніший Патріарх Святослав (Шевчук) народився у християнській родині 5 травня 1970 року у м. Стрию Львівської обл. Це був період підпільної діяльності УГКЦ, коли греко-католицькі священники служили Божественну Літургію в родинному домі Шевчуків.
Після закінчення середньої школи № 10 навчався у Бориславському медичному училищі. Одночасно у 1983—1989 роках навчався у підпільній греко-католицькій духовній семінарії.
Як випускник медичного училища, відслужив два роки строкової служби фельдшером в окремому батальйоні аеродромного забезпечення Луганського вищого військового авіаційного училища. “Я служив спочатку в учебці у Вінницькій області, станція Вапнярка. Там, фактично, відбувався той такий перший, як тоді називалося, «курс молодого бойца», а після того згідно такого розприділення я потрапив на службу в Київський військовий округ і служив в Луганську у Вищому військовому училищі штурманів ім. Пролетаріату Донбаса. То є повна назва, я її очевидно українською мовою повторив» — розповідає Блаженіший в одному із інтерв’ю.
» Більше...
Після цього його життєвий шлях пов’язаний виключно з церковними справами. Як він відзначає, до рішення стати священиком його спонукала висока релігійність його батьків та близьких родичів, усього галицького суспільства, однак вирішальним він вважає знайомство з отцем Михайлом Косило, священиком підпільної церкви, який на сьогодні вже помер: «В свій час він два строки відсидів у в’язниці за священицьку діяльність, потім був призначений ректором підпільної семінарії. Сила цієї особистості, сила зустрічі з такою особистістю і стала останнім поштовхом…»
З 1992 року по 1994 рік навчався у Львівській духовній семінарії.
21 травня 1994 р. С. Шевчук отримав дияконські свячення (святитель Владика Филимон (Курчаба)), 26 червня 1994 р. рукоположений у священики (святитель Блаженніший Мирослав Іван Кардинал Любачівський).
1994—1999 роки — Папський Університет св. Фоми Аквінського у Римі, відомий як «Angelicum» («Ангелікум»). По закінченню навчання у цьому ж навчальному закладі здобув докторську ступінь з відзнакою «Summa cum laude» в галузі богословської антропології та основ морального богослов’я візантійської богословської традиції.
«Я ніколи не хотів навчатися за кордоном. Але мене рекомендували. І я поїхав на навчання до Риму згідно з направленням, наданню якого сприяв Блаженніший Мирослав кардинал Любачівський, тому що в той час було багато бажаючих стати священиками, але не було викладачів, тому я і поїхав на навчання. Але я ніколи не поривався до тих титулів, тих завдань, які мені посилав Господь Бог» (джерело – «Українська правда», 05.08.2011 р.).
Як зазначає Святослав (Шевчук), після захисту у Римі докторату він через Східну Конгрегацію домігся загальної аудієнції у Папи Римського Йона Павла II, на якій попросив у Святішого Отця благословення на свою місію в Україні. Отримав його словами: «Їдь, брате, ти там матимеш дуже багато праці».
У 1999—2000 рр. – префект, у 2000—2007 рр. – віце-ректор по навчальній частині Львівської духовної семінарії (ЛДС) Святого Духа.
З 2001 – віце-декан богословського факультету Львівської богословської академії (з 2007 р. — Український католицький університет).
У 2002—2005 рр. обіймає посади голови секретаріату та особистого секретаря Верховного Архієпископа УГКЦ Блаженнішого Любомира (Гузара), а також керівника Патріаршої курії (виконавчої структури) у Львові. Пізніше, у березні 2011 р., на своїй першій прес-конференції в статусі Глави УГКЦ Святослав (Шевчук) відзначить: «Найперше, я хочу Вам сказати, що вважаю себе, можливо, таким духовним сином і послідовником Блаженнішого Любомира… він, як той добрий батько, вміло мене виховував…».
З червня 2007 р. – ректор ЛДС Святого Духа.
14 січня 2009 р. Святіший Отець Бенедикт XVI поблагословив рішення Синоду Єпископів УГКЦ про призначення отця доктора Святослава (Шевчука), ректора ЛДС Святого Духа, єпископом-помічником єпархії Покрова Пресвятої Богородиці в Буенос-Айресі (Аргентина). Новому єпископу було уділено титулярний престол Castra di Galba.
Архієрейська хіротонія (таїнство поставлення) відбулася 7 квітня 2009 р. в Архікатедральному соборі Святого Юра у Львові, головній святині УГКЦ. Головним святителем, у присутності Блаженнішого Любомира, був Високопреосвященний Владика Ігор (Возьняк), Архієпископ Львівський, а співсвятителями – Владика Михаїл (Микицей), єпарх єпархії Покрова Пресвятої Богородиці в Буенос-Айресі, та Владика Юліян (Вороновський), єпарх Самбірсько-Дрогобицький.
10 квітня 2010 р. призначений Апостольським Адміністратором єпархії Покрова Пресвятої Богородиці.
У вересні 2010 р. Синодом була створена спеціальна комісія переважно з молодих єпископів, до складу якої був включений і Святослав (Шевчук), на яку було покладене завдання чітко сконкретизувати десятирічний план розвитку діяльності УГКЦ. Ця робота була виконана, а пізніше Святослав (Шевчук) вже працював у іншій утвореній групі, яка розпрацьовувала конкретні механізми, як можна визначені попередньою комісією побожні бажання і прагнення безпосередньо втілити в життя.
Упродовж свого єпископату Святослав (Шевчук) продовжував викладати. Коли приїжджав в Україну на Синоди, то читав лекції в Українському католицькому університеті та Львівській духовній семінарії. Мав напрацювання щодо читання циклу лекцій з богословської антропології в Аргентині.
23 березня 2011 р. Синодом Єпископів УГКЦ обраний Главою УГКЦ, при цьому участь в Синоді приймали 40 єпископів з усього світу. 25 березня цей вибір благословив Папа Римський Бенедикт XVI, змінивши таким чином на цьому посту Любомира (Гузара), який у лютому 2011 р. подав у відставку (зречення прийняте Папою 10 лютого 2011 р.). Введений на престол 27 березня 2011 р. у Києві, у Патріаршому соборі Воскресіння Христового.
Зі слів самого Святослава (Шевчука), рішення про призначення Главою УГКЦ було для нього несподіваним і до нього він не був готовим ні духовно, ні психологічно. В певній мірі таке сприйняття рішення Синоду мабуть викликано і тим фактом, що на момент його прийняття Святослав (Шевчук) був наймолодшим єпископом світу (йому було 40 років) і, за наявними даними, він не входив до попереднього списку фаворитів.
« Згорнути
Преосвященний владика Тарас Сеньків, Єпарх Стрийський УГКЦ
Преосвященний владика Тарас Сеньків народився 3 липня 1960 року в м. Чортків на Тернопільщині. В сімнадцять років (1977 рік) розпочав навчання у підпільній греко-католицькій семінарії, одночасно працюючи на різних роботах. 28 травня 1982 року прийняв священичі свячення з рук світлої пам’яті Владики Павла (Василика).В 1982-1989 роках Владика Тарас, як підпільний священик, душпастирював на території Івано-Франківської єпархії. Він був активним учасником Комітету за легалізацію Української Греко-Католицької Церкви. Від 1989 до 1992 років був настоятелем парафії в м. Чортків та очолював Чортківський деканат. Одночасно виконував обов’язки пароха міст Заліщики та Чернівці.
Повний теологічний курс Преосвященний Владика Тарас пройшов в Архієпископській семінарії м. Оломоуц (Чехія). Тут він навчався на факультеті університету «Палацького» та здобув ступінь ліценціату з богослов’я. Владика Тарас був духівником Івано-Франківської Богословської академії (вересень–грудень 2000 року) та Синкелом Бучацької єпархії у справах душпастирства та формації священиків (січень 2001 – лютий 2002 років).
» Більше...
15 лютого 2002 року Владика Тарас вступив до Чину Найменших братів Святого Франциска з Паоли («Minimi»). До 2004 року він перебував в управі Чину в Італії. Від 2006 року Владика викладав пасторальне богослов’я в Івано-Франківській Богословській академії.
22 травня 2008 року, Апостольським Престолом, Преосвященний Владика Тарас був проголошений Єпископом-помічником Стрийської єпархії УГКЦ, Титулярним єпископом Сицени (лат. Siccenna). Архиєрейська хіротонія Владики Тараса відбулася 20 липня 2008 року в Катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці у Стрию. Головним святителем був Блаженніший Любомир Гузар, а співсвятителями – Владика Володимир Війтишин та Владика Микола Сімкайло.
20 січня 2010 року Папа Венедикт XVI призначив Владику Тараса Сеньківа Апостольським Адміністратором ad nutum Sanctae Sedis Стрийської єпархії УГКЦ. Дане рішення прийняте з огляду на заяву Синоду єпископів УГКЦ про перешкоду, у зв’язку із станом здоров’я, у виконанні уряду Єпарха Стрийського Владики Юліяна Ґбура.
2 квітня 2014 року, Святіший Отець Франциск, взявши до уваги рішення Синоду Єпископів УГКЦ, дав свою згоду на канонічне обрання Синодом Єпископів Владики Тараса Сеньківа Єпархом Стрийським. Чин інтронізації на престіл Стрийської єпархії відбувся 24 травня 2014 року в Катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці у Стрию.
Герб Владики Тараса
На синьому полі розширений хрест і дві руки тілесного кольору, з яких виходять червоно-золоті язики полум’я.
Щит розміщений на пурпуровій мантії, підбитій горностаєм, увінчаній золотою митрою з червоним підкладом. Обабіч виходять жезл і процесійний хрест – знаки єпископської влади.
На синій стрічці девіз золотом: «Все може той, хто любить Бога». Цей напис і руки з вогнем є символом святого Франциска з Паоли, засновника Чину найменших братів («Мінімі»), до якого належить Владика Тарас.
« Згорнути
Преосвященний владика Богдан Манишин, Єпископ-помічник Стрийський УГКЦ
Владика Богдан Манишин народився 24 жовтня 1972 року в м. Новий Розділ Львівської області. Після навчання у Новороздільській СШ №3, 1987 року вступає до місцевого політехнічого технікуму, який у 1991 році закінчує зі спеціальністю «технік-механік». З 20 листопада 1991 року по 7 грудня 1993 року перебуває на військовій службі у Збройних силах України.
У 1996 році вступає на навчання до Львівської духовної семінарії Святого Духа УГКЦ, яку успішно закінчує 2002 року. Впродовж 2002-2004 рр. продовжує навчання на кафедрі пасторального богослов’я Люблінського католицького Університету (Польша), де здобув науковий ступінь ліценціату.
Дияконські (03.03.2002р.) та священичі (15.09.2002р.) свячення Владика Богдан отримав з рук Преосвященного Владики Юліяна Ґбура в Катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці м. Стрий.
» Більше...
Виконував наступні призначення:
– представник від Стрийської єпархії в Митрополичій Євангелізаційній Комісії УГКЦ;
– в.о. військового капелана в Академії сухопутних військ України м. Львів;
Впродовж липня 2004 року – листопада 2006 року душпастирював як сотрудник на парафії Успіння Пресвятої Богородиці м. Стрий, після чого, 22 жовтня 2006 року, призначений Адміністратором храму св. Миколая м. Перемишляни. 12 квітня 2010 року, призначений Протосинкелом Стрийської єпархії УГКЦ.
2 квітня 2014 року, Святіший Отець Франциск, взявши до уваги рішення Синоду Єпископів УГКЦ, дав свою згоду на канонічне обрання Владики Богдана на Єпископа та призначення його Єпископаом-помічником Стрийської єпархії УГКЦ.
Єпископська хіротонія Владики Богдана відбулася 24 травня 2014 року, в Катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці у Стрию. Головним святителем був Блаженніший Святослав Шевчук, Отець і Глава УГКЦ, а співсвятителями – Архиєпископ Ігор Возьняк, Митрополит Львівський, і Владика Тарас Сеньків, Єпарх Стрийський.
Герб Владики Богдана
У синьому вістрі по двох срібних хвилях в основі пливе золотий човен із 12-ма апостолами у срібних одежах, над ними летить срібний голуб із золотим німбом навколо голови; у правому золотому полі Архангел Михаїл із срібними крильми та золотим німбом, у синіх обладунках, штанах і чоботях, тримає у правиці червоний полум’яний меч, а в лівиці – золотий щит із червоною облямівкою та хрестом; у лівому золотому полі – синя літера «М».
Щит розміщений на пурпуровій мантії, підбитій горностаєм, увінчаній золотою єпископською митрою з червоним підкладом. Обабіч виходять золоті єпископський жезл і процесійний хрест. Під щитом на синій стрічці девіз золотом: “ВЕЛИКИЙ БОГ ХРИСТИЯНСЬКИЙ”.
« Згорнути