8 грудня 2019 року, у неділю в Народному домі села Суховоля відбулись урочистості з нагоди 30-ліття виходу Української Греко-Католицької Церкви з підпілля.
Організатором даного заходу була парафія святого Івана Богослова (УГКЦ) села Суховоля.
Розпочалося все із короткої, стислої і в той же час дуже сильної молитви до Святого Духа – «Царю Небесний».
Звертаючись до присутніх у своєму вступному слові парох парафії святого Івана Богослова о. Ігор Головчак зазначив: «Напевно, що ті часи ми не можемо просто так забути і викинути з рядків історії. Бо той хто не знає своєї історії наражає себе на величезну небезпеку в майбутньому попасти у таку саму ситуацію і допустити такі самі події як це було раніше. Нашим обов’язком є під час цієї урочистої академії привернути увагу до актуальності цієї теми: вчитися, пізнавати ким є насправді моя особистість, хто я є, яка є моя ідентичність? Розуміння своєї власної ідентичності є фундаментом для того щоб я міг пізніше будувати свій дім ціле своє життя. І той хто не знає ким він є, не знає і як потрібно жити».
Програму святкування продовжив дівочий хор парафії святого Івана Богослова. В його виконанні прозвучали твори: «Благослови нас, Отче!» та «Ісусе, Спаситель!»
Далі парафіяльний семінарист Львівської Духовної Семінарії Святого Духа, студент 4-го курсу, брат Маркіян Лучків представив короткий історичний екскурс у часи коли УГКЦ була у підпіллі, про її літургійне життя, та освітньо-навчальний процес. У своїй доповіді брат Маркіян наголосив: «Якщо ми не будемо пам’ятати нашої історії, то обов’язково ворог заставить нас це пам’ятати! І бачимо, що з кожним роком тих учасників, очевидців тих подій стає все менше і менше. З плином часу ті люди відходять, і нам важливо відвідувати такі заходи, якщо вони відбуваються. Тому потрібно у своїй пам’яті відсвічувати ці події, репресії, бої нашої церкви для того, щоб ми пам’ятали ким ми є і яка наша історія».
Після короткого історичного екскурсу у минуле УГКЦ учасникам було запропоновано для перегляду документальний історичний фільм «Ті, що вірні». Це історія заборони і легалізації найбільшої переслідуваної Церкви XX століття. Після насильної ліквідації у 1946 році вірні УГКЦ протягом 43 роки зберігали свою віру у підпіллі. Підпілля пережило Сталіна, Хрущова і Горбачова, щоб відродитися у 1989 році. Герої стрічки, які здійснили вихід УГКЦ з катакомб, живуть в Україні та Росії, їх долі тісно переплетені з історією Церкви та епохи.
По завершенню фільму слово було надано тим людям, які були безпосередніми учасниками чи свідками подій, коли УГКЦ була у підпіллі.
Першою свідчила сестра Маркіяна Юсів ЧСВВ. Вона розповіла про свої молоді роки, про першу зустріч з підпільним священником, про таємні святкування релігійних свят.
У своєму виступі сестра Маркіяна наголосила: «Що є найважливіше? Знаєте, коли ми всі приходили на Службу Божу, ніхто не був без сповіді! без Святих Таїн! Ми всі, скільки би нас не було, ми всі приступали до сповіді і до Святого причастя!»
Завершуючи свій виступ, побажала всім: «Щоб завжди наша віра, наша церква була у нашому серці! Бажаю вам бути вірними тій церкві в якій ви є! Бажаю вам великої любові, бо повірте, що у підпіллі ми були дружніші, ми більше любилися!»
Наступним був дяк Зеновій Дрималовський. У своєму виступі він подякував за те: «Що ми маємо волю, маємо можливість вільно молитися, маємо можливість вільно відправляти богослужіння. Я ще вийшов з тих часів, де добре відчував, що таке переслідування релігії в тій державі в якій вважалося, що там «свободно дышит человек». І навіть тут, в Суховолі, колись в радянські часи я чув: «А хто забороняє ходити до церкви?» Забороняли! Певно що не забороняли доярці, трактористу. Але разом з тим забороняли вчителеві, забороняли будь кому хто мав керівні посади для того щоб церкву маргіналізувати, щоб церква була кілька жінок. І так вони постійно говорили. Що церква має вимерти. І от я це відчув з дитинства. Тим більше що вийшов з родини в якій брат матері був греко-католицьким священником, який змушений був тікати через кордон, бо заставляли переходити на православ’я.»
На завершення виступів попросився до слова п. Ярослав Коржинський, син священника, активний учасник та очевидець подій виходу УГКЦ з підпілля. У своєму виступі він поділився тим, як виглядала легалізація УГКЦ в селі Суховоля. За його словами: «Останній раз викликав декан Городоцький отець Чобрич всіх священників деканату. Засідання тривало буквально 15 хв, і всі вийшли з церкви. Виявляється що їх зібрали, щоб оголосити їм що відбулася легалізація УГКЦ. І тепер священники, які вибирають греко-католицьку церкву мають з’явитися до Преображенської церкви… Тато сказав що він дочекався того дня на який довго чекав, постійно вірив що він настане. Що він переходить в лоно католицької церкви, а ви (громада села Суховоля) якщо також хочете, то є ваша воля, я вас не силую і не можу заставляти, то є ваш вибір. І тоді люди сказали, що ми є разом всі з вами… І в нас не було виламування дверей, не було, що одні других не пускають на богослужіння, в нас цілою парафією, село найбільше в районі, і всі дружно перейшли в нову католицьку церкву!»
Програму святкування завершив чоловічий хор парафії святого Івана Богослова. В його виконанні прозвучали твори: «Через поле України» та «Боже, великий, єдиний!»
Відео:
Фотогалерея:
