Преподобний Максим Ісповідник
Преподобний Максим Ісповідник народився в Константинополі біля 580 року і виріс в благочестивій християнській сім'ї. Юнаком він отримав різносторонню освіту: вивчив філософію, граматику, риторику, досконало володів богословською діалектикою. Коли преподобний Максим вступив на державну службу, знання і сумлінність дозволили йому стати першим секретарем імператора Іраклія (611 - 641). Але придворне життя обтяжувало його, і він віддалився в Хрисопольську обитель (на протилежному березі Босфору - нині Скутарі), де прийняв чернечий постриг. Своїм смиренням він заслужив пошану від братії і був вибраний ігуменом монастиря, але і в цьому сані, через свою незвичайну скромність, він, за його власними словами, "залишався простим ченцем". 633 року на прохання одного майбутнього богослова святителя Єрусалимського Патріарха Софронія (пам'ять 11 березня), преподобний Максим залишив обитель і виїхав до Олександрії.
Імператор Констанс II наказав схопити преподобного Максима за засудження ним монофелітської єресі. Цей наказ був виконаний через п'ять років, у 654 році. Преподобного Максима звинуватили у зраді вітчизні і ув'язнили. У 656 році він був засланий у Фракію, а потім знову привезений у Константинопольську в'язницю. Преподобного разом з двома його учнями піддали найжорстокішим тортурам: кожному відрізали язик і відрубали праву руку. Потім їх заслали до Колхіди. Але тут Господь здійснив чудо: усі вони знову отримали здатність говорити і писати. Преподобний Максим уснув 13 серпня 662 року.
|
Святий Неофіт
Народився він у місті Нікеї Витійській. Батько його звався Теодор, а мати – Флоренція. Вже з дитинства святий Неофіт відзначався надзвичайним благочестям, а, як каже передання, вже в десять років творив чуда: помножував свій обід і годував ним своїх бідних товаришів школярів, а з каменя добував воду, щоб вгамувати їх спрагу. Голуб з неба часто прилітав і говорив з ним, а мати, побачивши це одного разу, з переляку впала мертва, однак хлопчина воскресив її. У десять років св. Неофіт покинув родину і пішов у пустелю, поблизу Олімпійської гори, там знайшов у печері леговище страшного лева. Іменем Божим він наказав левові покинути леговище і сам замешкав там.
Коли ж у часи переслідування християн, за імператорів Максиміяна і Диоклетіяна, два начальники Вар і Децій стали в Нікеї всіх змушувати приносити божкам жертви, то тоді п’ятнадцятилітній Неофіт став перед безбожниками і сказав: “Що робите окаянні? Чи не знаєте, що за всіх, приведених до гріха, будете страшно суджені і вічно в пеклі мучені?” А коли ті кати передали його на страшні муки, святий Неофіт молився словами: “Сину Божий, помилуй мене”. Спочатку його били жилами, а рани поливали оцтом з сіллю, потім шматували тіло залізними гаками, далі кинули його в розпалену піч і замурували, щоб і кості згоріли, але через три дні знайшли його живим і здоровим, а полум’я, що ударило з печі, попалило багато поган. Тоді пустили на нього диких звірів, але і ведмідь, і лев (той самий, що звільнив йому місце в печері) ластилися до нього. Та в кінці Господь, показавши на ньому свою силу, прийняв його душу до себе. Один поганин проштрикнув його списом. Сталося це 21 січня близько 290 р.
|
Святі мученики Євгеній, Кандид, Валеріан й Акила
Святі мученики Євгеній, Кандид, Валеріан й Акила постраждали за віру в Христа під час царювання Діоклетіана і Максиміліяна (284 - 305) від полководця Лісія. Валеріан, Кандид і Акила під час гонінь сховалися в Гранезондських горах, віддавши перевагу життю зі звірами та перебуванню серед язичників. Але і тут їх швидко знайшли і привели в Гранезонд. За сміливе і тверде визнання Христової віри святих мучеників били воловими жилами, посипали рани сіллю і палили вогнем. Через декілька днів був узятий і Євгеній, його піддали тим же мукам. Після катувань чотирьох мучеників кинули в розжарену піч; коли ж вони вийшли з неї неушкодженими, їм відсікли голови. Прийняли святі мученицьку смерть у другій половині III ст.
|
