Лукиліян був язичницьким жерцем при римському імператорі Авреліані (270 - 275). Будучи вже старим, він переконався в помилковості язичницької релігії, всією душею звернувся до віри в Христа Спасителя і охрестився. Під впливом його проповіді багато язичників стали приходити до християнства. Тоді юдеї за розповсюдження віри в розіп'ятого ними Христа донесли на Лукиліяна градоначальнику Никомидії Сильвану. Той став примушувати старця повернутися до ідолослужіння. За відмову святому Лукиліяну поламали щелепи, били палицями і повісили вниз головою, а потім закрили в темницю, де він зустрів чотирьох юнаків-християн: Клавдія, Іпатія, Павла і Діонісія. Святий Лукиліян переконував їх твердо стояти за віру, не боятися муки і смерті. Через деякий час всі вони були приведені на судилище і кинуті в розжарену піч, але дощ, що раптово пролився, загасив полум'я, і святі мученики залишилися неушкодженими. Правитель засудив їх до смертної страти, відправивши для виконання вироку до Візантії. Святі отроки були зарубані мечем, а святий мученик Лукиліян численними цвяхами був прибитий до хреста. Свідком подвигу святих мучеників була свята діва Павла, що присвятила себе служінню тим, хто страждає за віру в Христа. Вона приносила в'язням-християнам їжу, омивала їхні рани, приносила ліки і хоронила тіла мучеників. Після кончини святого Лукиліяна і чотирьох отроків вона повернулася в Никомидію і продовжувала своє святе служіння. Свята діва була схоплена і кинута в піч, проте силою Божою залишилася неушкодженою. Тоді її відіслали до Візантії, де стратили.