Проти безбожного царського наказу, який був злий вже тим, що імператор втручався ним у церковні справи, виступив святий Герман, патріярх Царгорода, папа Григорій II (715-731) і папа Григорій III (731-741) та найславніший у той час богослов святий Йоан Дамаскин (його пам’ять вшановуємо 4 грудня). А коли монахи у монастирях почули про нову єресь і, покинувши свої печери та келії, пішли боронити Христову віру, тоді плюгавий цісар у 730 р. видав наказ про загальне переслідування усіх вірних, що почитали святі ікони. І йшлося вже не тільки про ікони; єретики заперечували науку про святих, Пресвятій Богородиці відмовляли у Богоматеринстві і називали Її коротко – “Марія”; із церков і навіть із приватних будинків викидали ікони та хрести, мощі святих і мучеників зневажали, топтали в болото, кидали на гноїще або спалювали. Дівиць, що посвятили себе монашому життю, безчестили, монахинь силоміць видавали заміж, а єпископів, священиків і монахів мучили, катували, відрубували їм руки, таврували обличчя розпеченим залізом, кидали у в’язниці, морили голодом у вигнанні й убивали, піддаючи таким мукам, яких навіть погани не видумали в перших століттях переслідування Христової віри.
Після смерти (741 р.) лютого Лева Ісавра, престол обійняв його син Костянтин Копроним (гнояр, під час хрещення він занечистив воду), і продовжив огидну справу свого батька – гнобити Христову Церкву. Він зібрав юдів-зрадників, які, на жаль, знайшлися і серед духовенства, і серед єпископів. Вони зібралися в Царгороді (754 р.) на лжесобор, який засудив почитання ікон і визнав це поганським ідолопоклонством. Заликувало пекло, струмками потекла кров вірних християн, в’язниці були переповнені, тисячі вірних гинули за правду. Дарма, що в Римі кілька разів було засуджено і виклято іконоборську єресь, вона швидко поширювалася, бо за нею був імператор і військо.
Після смерти Костянтина його наступником став Лев IV Хазар (775-780), який ще жорстокіше почав переслідувати вірних. І щойно після смерти Лева, коли на престолі сів його неповнолітній син Костянтин IV, від імені якого державою управляла його мати Ірина, прийшов спокій, хоч не зразу, бо основна частина війська ще трималася єресі. На патріяршому престолі сів святий Тарасій, і тоді, за згодою папи Адріяна І (772-795), до Царгорода було скликано Сьомий Вселенський собор. Однак Собор не відбувся у Царгороді. Коли бо 786 р. зібралися леґати папи, представники Олександрійського, Антіохійського і Єрусалимського патріярхів (усі згадані патріярхати вже належали до володінь мусульман, тому самі патріярхи не могли приїхати на Собор, бо їх не пускали) та всі Отці хотіли в Царгороді у церкві святих апостолів почати наради, тоді військо збунтувалося, оточило церкву і ватажки бунту пригрозили, що уб’ють усіх, хто прийде на Собор, якщо буде повернено почитання ікон. Тому Собор відбувся 787 р. в Нікеї. На ньому були присутні 367 Отців, які вирішили таке: “Ми проголошуємо, що як святині й животворний хрест, так і святі та дорогоцінні ікони хай будуть виставлені у своїх різних формах в церквах, на святому посуді, ризах, та на стінах; подібно й в хатах та при дорогах […] Бо чим більше ми дивимось на них, тим живіше наш ум повертається до пам’яті про тих, які на них зображені […] щоб віддати їм гідне почитання […] щоби згідно з благочестивим звичаєм наших предків цим іконам віддавати пошану кадилом та свічками, подібно, як вшановується святий Хрест, Євангеліє та мощі святих. Бо пошана віддана зображенню, переходить на те, що зображено; і хто почитає ікону, той почитає особу, яка на ній зображена. Таким чином, навчання святих отців, тобто передання святої вселенської Церкви, яка прийняла Євангеліє, скріплюється з одного кінця світу до другого!” Щодо почитання мощей святих, то не лишень велено їх почитати, але також було ухвалено, що жодна церква не може бути освячена доти, доки в ній нема бодай частинки святих мощей.
Пам’ять цього Собору Церква Христова обходить в першу неділю після 11 жовтня.

о. Катрій Юліян, ЧСВВ, Пізнай свій обряд. Свічадо, 2004

« Згорнути