Святий Володимир Великий
Святий Володимир Великий народився 954 року в Києві. Був онуком св. княгині Ольги, яка була християнкою і мала на нього великий вплив. Князь Володимир не тільки сам навернувся з поганства до християнства, але й посприяв тому, щоб увесь український народ прийняв Христову віру. Існує багато версій щодо часу і місця хрещення князя. Найбільш правдоподібною є візантійська. Після свого хрещення у Києві Володимир наказав нищити поганських ідолів, але робив це помірковано. Коли більшість людей ознайомилися з основними правдами християнської віри, тоді він звелів усім киянам зійтися 988 року на березі Дніпра, аби прийняти св. Хрещення, що ті радо й виконали. За наказом князя було збудовано чимало храмів, зокрема Десятинну церкву в Києві. Князь Володимир уснув у 1015 році. Церква називає його рівноапостольним і хрестителем України.
|
Святі мученики Кирик і Юліта
У часи гонителя християн Диоклетіяна жила в Іконії молода вдова християнка, споріднена з княжими домами, на ім’я Юліта. Мала вона трирічного сина-сироту Кирика. Коли християни стали втікати від мучителів, то втекла і Юліта зі своїм сином і двома служницями до Селевкії Ісаврійської, а потім до Тарсу, головного міста Киликії. Старостою там був жорстокий мучитель Олександр, який вже засудив на смерть понад 400 мучеників. Його посіпаки схопили Юліту і разом з дитиною привели на суд.
“Як називаєшся, звідки ти родом?” – запитав Олександр.
“Я називаюся християнка, а батьківщина моя – небо”, – відповіла свята мучениця.
“Принеси жертву богам, якщо не хочеш померти у страшних муках”.
“Єдиному лиш Богу можу я принести все: і здоров’я, і тіло, і душу у жертву, та твоїм божкам не поклонюся, бо вони є німим образом диявола”.
“То згинеш!” – сказав мучитель.
“Бог – захисник і поміч моя, на Нього я уповаю”, – відповіла свята Юліта.
Мучитель велів покласти її на землю і немилосердно бити воловими жилами. Хлопчик, побачивши це, почав плакати і простягати до матері руки, а Олександр взяв його на коліна і став заспокоювати. Але хлопчик заплакав ще сильніше, а коли його мати під час мук промовляла лиш одне: “Я – християнка”, – то і хлопчик повторював за нею: “Я – християнин”. Почувши це, Олександр штовхнув його так, що малюк покотився по кам’яних сходах додолу, розбив собі голівку і помер на місці. А свята Юліта, бачивши це, славила Господа, що дозволив вінчати на вічне щастя її дитину, і тепер вона спокійно може померти, бо знає, що син її ніколи не зневажить Господа.
Потім староста наказав прив’язати святу слугиню Божу до стовпа, шматувати залізом її тіло, а рани поливати гарячою смолою, а під кінець велів скарати її на смерть мечем. Сталося це 304 р. Тіла святих мучеників викинули за мури міста на поживу псам, але дві служниці, які прибули з Іконії зі святою Юлітою до Тарсу, взяли мощі мучеників і чесно поховали. А коли імператор Костянтин Великий приніс мир Христовій Церкві, тоді служниці показали місце, де поховали тіла матері і дитини. Тіла, які відкопали, виявилися нетлінні, вони поширювали пречудовий аромат. Святі мощі перенесли до Антіохії, а вірні просили в них допомоги і, за молитвами святих мучеників, спасалися.
Святі мученики Кирик і Юліта були у великому почитанні на Русі, особливо призивали їх на допомогу хворим дітям.
|
